Значить з четверга (11.12.2008) мене прийняли на роботу і я почав працювати. В перший же день підписав контракт. Це дуже добре. Хоча всі пільги, бенефіти працюють тільки після трьох місяців роботи – це стандартний випробувальний термін для Канади. Зарплату будуть перераховувати прямо на мій дебетовий рахунок кожні два тижні, тобто двічі на місяць. Могли і чеками видавати, але так – простіше. Підписав стандартні папери про нерозголошення комерційної таємниці, про конфіденційність всього що побачу/почую на роботі, про те, що два роки в якості будь-кого, на будь-якій посаді не маю права займатися схожим бізнесом, чи навіть консультувати когось в цьому бізнесі. 

Ознайомили також з правилами поведінки на роботі і попросили підписатися під ними і видали копію всіх паперів, що я підписав. Офіційно робочий день з 8.30 до 17.30 з обідньою перервою в 1 годину. Реально – 9 до 17, 17.30 з перервою на обідню перерву. Зарплата така, яку я попросив. Рахується річна заробітна плата, чи тижнева, тобто по контракту – в тиждень я маю відпрацювати 40 годин. 

Заробітна плата для мене буде переглядатися кожні півроку (в сторону збільшення, звичайно, якщо я оправдаю покладену на мене довіру). Хоча шеф сказав, що якщо у фірми будуть справи йти по кривій догори і я відповідно буду справлятись, то заробітна плата буде переглянута і раніше. 

До речі, шеф – один із засновників фірми і володіє половиною. Іншою половиною володіє чоловік його сестри, який і працює в основному офісі в Монреалі. Його сестра – бухгалтер (основний офіс), його батьки теж числяться на фірмі (основний офіс) але ходять на роботу і щось намагаються допомагати). Наш офіс в Торонто – всього четверо чоловік: шеф, я, і дві… афро-американки, котрі сидять на телефоні. 

 Будь-які навчальні курси пов’язані з роботою чи мовою, чи з тим, що буде мені допомагати і розвивати мене – за рахунок фірми. Шеф сказав, можу піти на мовні курси, якщо треба, можеш піти на навчання до Мікрософта – оплатимо все. 

Офіс у промисловій зоні, досить далеко – 29 км в одну сторону. Зранку добираюсь за 40 хвилин, а ввечері, враховуючи затори на хайвеях – годину. Поки-що нормально, принаймні набагато краще ніж міським транспортом – 2 години з двома пересадками з метро в автобус. Добре, що купив GPS – дуже спасає. Я без нього напевно б ніколи не добрався до роботи і тим більше – додому. Вже почав звикати до його підказок, але деколи збиваюсь з дороги. Той хто думає, що їздити по хайвеям просто – дуже помиляється. 6-7 полос в одну сторону і тут вони розходяться одну в право, друга вліво… і ти вже не на хайвеї а Бог знає де… А коли вони перетинаються? Точніше вони ніколи не перетинаються – там будують розв’язки. А вони такі деколи заплутані, що просто... Знаків, звичайно, неміряно, але їхати повільно на хайвеях заборонено. Коротше треба швидко приймати рішення і реагувати, міняти постійно полоси і т.д. Дороги хороші, але із дорогами в Німеччині порівнювати не мож, як каже шеф. Його батьки емігрували з Німеччини, то він деколи туди їздить. Тут є обмеження – швидкість на хайвеях – до 100 км/год. А в Європі на деяких хайвеях обмеження немає. Коли їду додому – в деяких участках дуже гарний вигляд по-перше на саме місто у вогнях, а по-друге – на саму дорогу: дві ріки. Одна біла, інша – червона. Уявіть 6 полос назустріч і 6 полос попутно. Ще з літака я бачив ті «ріки» і думав чи зможу я в них колись рухатись… ))) Якось спробую сфоткати соєю мильницею. ))) 

Так, я відійшов від теми. Значить для мене вже було приготоване нове робоче місце: класний стільчик, трохи простіший ніж мій колишній, не шкіряний, але великою м’якою спинкою, зручний; системний телефон з екраном, назначеним внутрішнім номером і запрограмованим на моє ім’я. До речі, про ім’я, шеф нормально вимовляє Ігор і у всіх документах, логіках, пошті і аккаунтах пишуть моє ім’я через  “G”. Я в документах виправив, на ”H”, а всюди попросив залишити як є і пояснив, що то помилка посольства. Стіл, з купою полочок, тумбочок, ручки записники, мережева МФУ-шка стоїть в кутку кімнати, хол дер для паперів… в загальному все, що потрібно для роботи – є. До речі, місце не дуже відкрите, я нікого не бачу і мене ніхто не бачить – я маю на увазі, що я роблю. В офісі є конференц-кімната (я там інтерв’ю проходив), кабінет шефа, кабінет для простих робочих (тобто для мене і для тих двох… афро-американок (ну шо горили… вибачте, я не расист, але їх важко інакше політ-корректно охаректиризувати)), окремо туалет для… афро-американок і для на пацанів – тобто нас з шефом… )))) І кухня. Там можна підігрівати собі їду у мікроволновці, стіл, електрочайник, раковина, шкафчики, холодильник, кавоварка і т.ін. Є се серверна. Її, звичайно, важко назвати серверною, але там невеликий сервак, свіч і АТС-ка. Розмовляємо всередині офісу і з Монреалем по VoIP звичайно, що з ними є і зв’язок по VPN-ну, якщо я правильно зрозумів з того, що побачив.

Ну і звичайно мій комп. Комп у мене DELL самий новий, тому і самий потужний у фірмі. 3 Гігагерцовий двоядерний проц., 8 гіг оперативки і до того всього два монітори по 19 дюймів. Ще не працював ніколи на двох моніторах одночасно. Подобається, дуже зручно, але і очі стомлюються. В загальному, робоче місце – шикарне. Як месенджер тут популярний MSN. Штука не сама гарна і не зовсім без банерів, але як виявилося досить функціональна: «бачить», коли ти говориш по системному телефону, розшарює робочий стіл, ну а решта, все що можуть робити всі інші месенджери – відео дзвінок, звичайний дзвінок, повідомлення і т.д.

Перший робочий день. Значить ознайомився з паперами, з контрактом, з умовами праці і все це діло підписав. А далі, далі було щось страшне – сів біля мене шеф і почав вводити в курс справи, а точніше не в курс справи, а що треба зробити. По ходу дзвонили в Монреаль і питали як працює система. І так ЦІЛИЙ ДЕНЬ! В мене вуха завяли, під кінець дня ми вже остаточно дістали Грега (головного компутерщика і напарника шефа). Я був дуже радий, що вийшов четвер, бо якщо так цілий тиждень – не знаю як би витримав. П’ятниця – знову цілий день шеф біля мене, але вже краще, почали знаходити спільну мову, я вже щось почав робити і в мене получалось. Почав трохи розуміти структуру сайту і як працює система SVC. Шеф сам довольний як слон а мене питає чи я щасливий… ))) Розповів, що йому раніше, щоб виправити якусь дрібницю на сайті – треба було написати правильно ТЗ (технічне завдання), відіслати його в Монреаль, там його не знати коли відкрили і чи правильно зрозуміли… Багато часу займало. З радості поставив нам в п’ятницю обід. Також всі запрошені на різдвяний обід у ресторан в середу, коли приїде Грег. До речі, всі святкові дні зараховуються в зарплату, як робочі. Все би нічого, якби не сидів над душею. Але думаю, що це перший час лише.

Ну от вроді і все. Всього ж не опишеш. Роботою я задоволений, зарплатою – теж. Можна шукати тепер квартиру, чим я і займаюсь…