Зібрався я на лижню. І з учора нічого не передвіщало, що поїду. Ніхто з друзів і знайомих не захотів зі мною поїхати. Один з народження не лижник, другий в Монтреаль умотав, третій хворий і т.д. А хмари тим часом все густіли… На ранок як і передбачалося – сильна головна біль. Але вирішено було все-одно їхати. Пацан сказав – пацан зробив. І потім, хороший шанс перевірити поговірку «клин клином вишибають».
В загальному у мене радості і задоволення «повні штани»  Я став значно краще кататись (всього лиш треба було руки правильно навчитись тримати), машинка не підвела і витримала далеку подорож без будь-яких проблем, тепер (після кап.ремонту двигуна) я впевнений в ній. І голова не болить Ноги «відвалюються», морда лиця червона, а голова не болить
Додам, що народу було дуже багато, погода «не дуже», холодно і вітер, сніг теж не свіжий, але це нікого не зупинило. Під вечір пішов сніг - таку б погоду у Ванкувер зара… Ще майже кожну годину скора когось забирала біля підйомників, так що так – це травматичний вид спорту… В об’єктив також попали змагання серед малечі, і дерево в лі фонах (цього разу дерево поповнилося експонатами: сомбреро і трусами) А ще декотрі лижники і сноубордисти просто потрясно були вдягнені (одного в полосочку побачите на фотках), а однієї дівчини були штани класні – здалеку просто розові штани, а ближче – штани білі і всі в черепах розового кольору… 
Досить балаган розводить, тут новий альбом «Blue Mountain 2010»
Хто знайде лінію горизонту?