Спершу ліричний відступ на тему, «чому я так довго не писав». Відповідь проста – не хотів. А от просто не хочеться і все. Є ж таке. А коли хочеться, то пушу. А тепер про саму поїздку і її причини. Перед тим як поїхати до Києва їздив до Львова до адвоката (хоч він і не адвокат, але я його саме так називаю), до того, що допомагає в Канаду емігрувати. Переконав він мене, що треба здати екзамен з англійської. Повернувся я і одразу передзвонив в British Council (далі БК). Вільні місця для здачі були аж через півтора місяця, але мене по проханню поставили в лист очікування і довго чекати не довелось. За декілька днів передзвонили (до речі досить пізно десь біля 20-21 години) і запропонували здати 9-го червня. Я погодився. На підготовку до екзамену залишився тиждень. Готувався не великим бажанням, але літератури назбиралось і здавалось, що про екзамен я вже знав все.
Прийшов час їхати до Києва. Купив квиток і допустив першу помилку. Не купив квитка назад. Потім це мені вилилось в великі проблеми. Але все по черзі. До Мукачева в купе їхав сам і вже думав що так і до Києва буде, що в принципі було б і не погано. Але не так сталося, як гадалася. В Мукачеві підсіли троє. Одна жіночка яка одразу зайняла своє місце на всі 100% (постелила і вляглася), мужик здоровий і бородатий, музикант із здоровим саморобним чемоданом обтягнутим мілітарі-тканиною і барабаном, і третій зовсім незрозумілий мужик – всю дорогу пив пиво (в буквальному значенні) і палив. За всю дорогу майже ніхто і слова не промовив, коротше компанія зібралась невесела м’яко кажучи…
Приїхав… За порадою при виході з вокзалу став питати на ціни за проживання в квартирі чи кімнаті (від 80 до 300 грн. за добу). Не сподобались мені такі ціни і я спробував удачі в готелі. Метро, в одній ручі не легка сумка в іншій – костюм. Готель «Спорт». Розцінки мене просто вбили – 360-390 грн. за добу із сніданком – само дешевший номер, що мені змогли запропонувати. На виході у швейцара, який пропускає машини запитав чи є в них дешевші готелі. Відповідь негативна, аргументи – сезон, купа туристів і абітурієнтів поступаючих у вузи. Повертаюсь на вокзал і по оголошенню звертаюсь у фірму, яка здає квартири і кімнати для таких як я. Поговорили і сторгувались на 150 грн. за кімнату на дві доби. Пришов, і був убитий умовами, зовсім не те, що мені малювали в агенції. Ну нічого, подумав, я не примхливий і 1,5 доби переживу – ліжко є, душ є, що мені ще потрібно?
Познайомився з хазяйкою, залишив речі і в БК. Довго шукати не довелося, помогли карти і Інтернет.
Про транспорт. Хочу сказати, що з транспортом в києві проблеми взагалі немає. Не доводиться чекати ні маршруток, ні тролейбусів, ні трамваїв, ні метро. Все їздить часто і пасажири навіть (що здивувало) відмовляються від стоячих місць і чекають наступного транспорту. Дуже зручний транспорт метро, дуже. Ціни: маршрутки від 1,50 до 2 грн. (в залежності від маршруту), тролейбус, трамвай від 0,5 до 1 грн., метро 50 коп.
Про народ. Молодь – 50% в навушниках (без перебільшень) і більшість з мп3-плеєрами. В перемішку всі. Багато гарних дівчат. Що ще здивувало, що практично всі розмовляють російською. Попадались у розмові різні – і ділові дуже, і привітні. Ще здивував факт, що кияни не знають Києва і я по карті орієнтувався краще ніж вони у рідному місті.
Про Британську Раду. Зайшов, охорона на вищому рівні, купа камер спостереження, як зовнішніх так і внутрішніх. Попросили присісти і сказали, що до мене підійдуть. Доки чекав (я вже такий був не один) встигнув все розглянути. Все дуже солідно. Обставлено все в техніці, аудіо-, відео-бібліотека. Багато електронного матеріалу, який можна переглянути, прослухати прямо у них. Компи всі з ТФТ-шками, Інтернет-куток… Персонал 50% розуміє і розмовляє українською/російською, решта – тільки англійська.
Почекав десь хвилин 25-30 доки до мене дійшла черга. Форму я заповнив правильно і тому на мене часу потратили не багато. Заплатив 692 грн. за екзамен + 10 грн. за замовний лист. Яким пришлють результати екзамену.
Пообідав у парку булочками і пивка собі прохолодного попив. Занявся квитком додому. Поїхав до кас попереднього продажу квитків. Черги – колосальні. Розстроївся і вирішив в черзі не стояти, а піти купити квитка на літак. Пішов в каси аеропорту. Там наступне розчарування – квитків на 9, 10 число немає. Тільки дорогі (більше 450 грн.), що мене не влаштовувало. Там же була каса продажу квитків і на поїзди з невеликою чергою. Вистояв щоб почути що квитків ніяких немає. Порадили спробувати купити квиток в день відправки поїзду.
Ноги від таких походів відвалювалися і я пішов розчарований в кімнату, де зупинився. Там мене чекав ще один сюрприз – підселили до мене в кімнату ще одного абітурієнта. Запитали чи не заперечую я. Відверто, мені вже було все паралельно і я погодився, правда сказав, що краще б дівчину яку підселили ;) . Витяг ще роздруківки, щоб почитати, але вже був занадто стомлений щоб щось вчити/читати. Прийняв душ. Познайомився із хлопцем. Нормальний пацан. Розговорилися і забили на навчання. (Він приїхав поступати)
Наступний день підйом в 6.20. Збори по-шустрому і похід в БК. Прийшов за 10 хв. восьма, народ тільки підтягувався. Самий різний: був і нігер (головне при ньому не говорити, що він нігер %)))), і індіанка, але більшість наших. До письмового тесту я підготував КПК, але не був впевнений, що зможу ним скористуватися. Потім побачив, що я не один такий і щонайменше ще 3 КПК-шки нарахував. Завели нас, зареєстрували і попросили зачекати. Прочекали ми не мало. На все про все пройшла година. Далі попросили всі речі залишити в одній з аудиторій і попередили, ніяких цифрових пристроїв, особливо мобілок, папірців, кульків, і т.п. Все що вам потрібно – два паспорти. Завели в аудиторію (групу розділили на дві і по двох аудиторіях, в загальному нас було чол. едак 40-50) і тут ще одне здивування – столик вибирати не прийшлося – всі столи мали наклеєні папірці з призві щем і кодом. Коротше і розсадили вони нас.
Екзамен. 1 тест “Listening” розчарування повне. По-перше звук – думав я що то буде хорошим, принаймні з двох колонок – Нічого подібного. Звук якісний із диску, але одна невелика колонка спереду аудиторії. Запитали чи добре чути. Першим партам голосно, останнім (де був і я) – тихо. Парти невеличкі, для однієї людини. “Listening” я думаю завалив. Якщо слухав, щоб розуміти, то не встигав читати і відповідати на запитання. А якщо читав запитання і пробував на них почути відповідь, то губився в контексті почутого і т.д. Замкнуте коло. Розгубився і все, «поїзд пішов». Після прослуховування дали 10 хв. перенести відповіді в листок відповідей. Листок один. На титульній сторінці відповіді на «прослушку», на звороті – відповіді на рідінг.
2 тест – Reading. Без перерви, роздають проспекти і засікають час. На рідінг дається 60 хв. Три тексти. Перший був про мусорні мішки, які вони бувають, коли їх забирають відповідні служби і що в них класти. Другий – проспект про вступ до коледжу, третій – про скалолазів і історію покорення світових вершин. Питання, відверто кажучи, каверзні. Наприклад, в одному тексті були пронумеровані абзаци і до них треба було підібрати заголовки із заданих варіантів. Ну і т.д. Справився я з цим завданням досить легко, ще й залишилося 12-15 хвилин часу. Хоча у правильності відповідей зовсім не впевнений.
Перерва 15 хв. і 3 тест – Writing. 2 завдання. Перше (на 20 хв.) – «Ви прочитали про курси в буклеті і пішли займатися на них. Вони виявилися зовсім не тим, про що ви писали. Задача – написати листа скаргу, аргументувати іт.д.». Друге завдання (на 40 хв.) – «Олімпійські ігри втратили свою важливість в кінці 21 століття. Ігри 2004 року були останніми. Чи згодні Ви з чим?». На що треба було написати essay. Понаписував я… Ніколи не думав, що можу стільки написати англійською. Навіть часу не залишилось. Поклав олівець із словами «пут давн ё пенсил…» .
Про останню частину Speaking нас попередили, що не всі встигнуть здати сьогодні. Киян (не всіх) попросили прийти в понеділок (зачитали список кому). А решті на папірцях написал коли їм підходити. Мені було назначено на 16:10. До того часу я ще встиг з’їздити на квартиру, «скинути» непотрібні речі, взяти фотоапарат і пообідати (швидко і смачно, маю зауважити, раджу, є прямо на вокзалі на другому поверсі Південного вокзалу). Побіг на прес-конференцію до Кравчука (ще не бачив такого скопища преси :)))) . Після – на спінінг. Прийшов, почекав ще 5 хвилин і мене запросили на бесіду. Приємний англічанин, який і слова не розуміє ні українською, ні російською. Чітко і класичною мовою задавав питання. Із усіх питань і завдань я не зрозумів тільки одного. Перепитав і він перефразував мені його так, що я зрозумів. Я відповідав, але дуже не вистачало словникового запасу. І натикаєшся на слово, переклад якого не знаєш/пам’ятаєш і все. Речення пропало. Розмова запсувалась на плівку. Спочатку питав про місто в якому живу, його проблеми і чи подобається воно мені. Чи хотів би я жити у великому місті, чи хотів би жити на березі моря і т.д. Потім попросив щоб я трошки підготувався і розповів йому про спорт яким захоплююсь чи люблю дивитись. Дав олівець і листок паперу. Нічого не написав. Дві хвилини пролетіли миттю і я лише встиг побудувати в голові пару тез про які буду говорити. Трошки поговорив і від задавав далі запитання по цій темі. І все. Далі, коли виходиш, то в тебе в голові маса ідей, який готовий озвучити, а все. Більше тебе ніхто не буде слухати. Нічого, подумав я подався добиратися якось додому.
Дорога додому. Не без пригод. Коли добирався на квартиру, то на вокзалі звернув увагу, що в чергах не варто витрачати час і було прийнято рішення домовлятися з провідником. Якщо не візьмуть, то податися в аеропорт і брати дорогого квитка. Часу залишалась година. Добрався, помився, зібрався, попрощався і знову на вокзал. Година пролетіла. Взяв таксі. Встиг. До провідників – не беруть. Одну уламав, але та заломила 150 грн. Погодився. Захожу і тут облом. Виявилося у вагоні група дітей (то вже мабуть не діти, але керівник переконувала, що то діти) і вони викупили весь вагон, тобто і мови не може бути, щоб у вагоні ще був крім них і провідника. Скандал (між провідницею і вихователькою). Я вже і не радий був що туди попав, але і назад мене вже не пускали. «Сиди, я все владнаю». Сів. Потім дали і місце для сну. Все начебто вже і налагоджувалося. Поїхали. З провідницею був ще її син, підозріла зовнішність, але намагаюся людей не судити по зовнішності, оскільки моя теж «не фонтан» і люди частенько помиляються який в мене настрій, вигляд обличчя і т.д. проїхали ми до наступної зупинки, вже і розмова почала зав’язуватись і тут залітають мужики у купе. Ну все, серце забилось, «за мною» думаю. І так їду, як біженець якийсь, а тут ще і менти… Коротше не за мною вони, а тим пацаном. Забрали вони його і пояснили мамі-провідниці, що він скоїв якийсь важкий злочин і що він знає який. Зняли його з поїзда. Ще один скандал, провідниця не хотіла віддавати сина. Я вже лежу собі там «нижче трави, тихіше води». Не знаю що буде далі. Ще раз пожалів, що попав в цей вагон. Провідниця виходить на наступній зупинці і її підміняють двоє молодих. Дівчина навіть мені сподобалась. 0:) Більше пригод начебто і не було.
Тепер із нетерпінням чекаю результатів…
З.І. Трохи не забув, декотрі фото з Києва та Львова (+Славськ).